Авторські вірші про рідний край

У серці нашої країни де степи і полонини,

На схилі сивого Дніпра,

Розкинулась моя земля.

Мій дід і прадід тут вродився,

На шахтах й рудниках трудився.

У надрах скарби незліченні.

Живуть тут лікарі і вчені.

Мій милий, любий серцю край!

Де маки й ясний небокрай.

 У Городищі хатка є старенька,

Біла і похилена стоїть.

Народилась тут бабусі ненька.

Й в місті цьому залишилась жить.

Я нажаль її не пам’ятаю,

Розповіді ж слухаю завжди.

Тому я напевно знаю,

Моє місто краще на землі!

Зародилось тут моє коріння,

Прадідусь на шахті працював.

А у час коли війна настала,

Ворога сміливо відбивав.

Повоєнний Марганець розквітнув.

Забуяло тут палке життя.

Хай же місто миле процвітає,

Славиться і лине в майбуття.

На Микитиному розі – велично стоять кургани,

Зберігають таємницю скіфського народу давню.

На Микитиному розі – в славнії часи козацькі.

Непреступна Січ стояла і Хмельницького вітала.

А обабіч цього міста, де тополі стоять тихо,

Отаман Сірко спочинок віднайшов собі назавжди.

По Микитиному рогу – чумаки у крим спішили.

Розвивалось те містечко. Згодом назву ще й змінило.

Ви впізнали теє місце? Назви вже нема на карті.

Таємницю цих історій – Нікополь зберіг сучасний!

 Що для мене Батьківщина?

Що для мене рідний край?

Це степи і полонини,

Буйнії Дніпровські хвилі

І безмежний небокрай.

Це епохи подих давній

Де козацькії краї.

Та військовий подвиг ратній

Що лишився на віки.

Гордий я що народився у Дніпровському краю.

Нема кращого на світі, а ніж той де я живу.

Козацький мій краю – колиска дідівська.

І я ще маленький в майбутнє дивлюсь.

Тримаю за руку матусю рідненьку

На схилі Дніпровськім тихенько молюсь.

Я дякую Богу що тут народився.

В чудовім калиновім, славнім краю.

Де скіфські кургани в тумані спочили,

І січі козацькі відбиток лишили.

Де в надрах земних добувають руду.

Мій краю священний, кращого не знайду!